Надія

 

Люди самотні, - говорить, - це ж було помітно відразу.

Навіть більше – їхня самотність для них і є головною.

Тому хай буде пора, коли їм важливо буде збиратися разом.

І хай цю пору вони називають, скажімо, зимою.

Доки чоловіків тримає тепло ведмеже,

доки жінки тихо звіряються книгам,

хай у них буде межа, за якою все буде як вперше.

І хай цю межу вони, скажімо, називатимуть снігом.

Доки тут ще діється щось незвичайне,

доки я сам бодай чимось тут володію,

треба їм дати що-небудь радісне і печальне.

Радісне і печальне. Скажімо, надію.