Пам'ятаємо!

    

 

А буває, ідеш по світу,

                                                   і проходить повз тебе людина

                                                   так, неначе проносить квіти

                                                   і тобі віддає половину.

                                                   Ще і стебла від рук гарячі.

                                                   Озирнешся на неї здаля

                                                   і збагнеш - на промінь багатша

                                                   стала раптом твоя земля.

                                                                                   Ліна Костенко

 

             Ми з Санею були знайомі всього лише якусь годину. За цю годину ми    стали  друзями.

      Вони повернулись із зони АТО, з Луганської області, всі живі та неушкоджені. На станції розвантаження Кремидівка було похмуро та холодно, але настрій був у всіх чудовий.
  Саня побачив змерзлу дівчинку. Зняв куртку та шапку і просто сказав: "Носи, хай буде тобі тепло". Катя зніяковіла, та її ще довго вмовляли одягнути шапку. А потім вони обнялися - ЗАХИСНИК та МАЙБУТНЄ УКРАЇНИ, заради якого він боронить нашу державу. На згадку ми подарували Сані прапор та сфотографувались.
Спілкувався з дітьми, бойовими побратимами, підбадьорював, жартував. Таким ми Олександра Попова запам’ятаємо назавжди.
      А 30 червня 2017 року він  був похований в Миколаївській області, де його не дочекались дружина та троє діток.
       Ми маємо пам'ятати кожного: по імені, в обличчя, в деталях біографії. Просто для того, щоб розуміти, якою є ціна нашого нинішнього відносного спокою. І нашої перемоги, яка обов'язково буде.
Речі, подаровані Санею зберігаються в музеї Барабойської гімназії.
Війна забирає кращих.
Він загинув на Донеччині - за нас та Україну.
Вічна слава герою!