Свічка пам'яті

 Я несу в своїх долонях свічку,

Свічку пам’яті про втрачених людей,

Про жадані колоски пшениці,

Які з страхом притискали до грудей.

Хай горить вона і не згасає,

Свічка болю, як гірка сльоза,

Знов минуле в вічність промовляє,

Голос правди лине в небеса...

        Сьогодні, в 16:00 учні 7-х класів вшанували хвилиною мовчання та встановили  запалену свічку на підвіконня в пам'ять загиблих під час геноциду українського народу.

Вогники свічок нагадають нам про мільйони дітей, жінок, чоловіків, яких вбили лише за те - що вони хотіли бути господарями своєї долі на власній землі, за те - що були волелюбними, за те - що були українцями.

Голодомор був ретельно спланований комуністами та російським урядом, і збирав свої страшні жнива.

17 людей щохвилини.

Тисячу людей щогодини.

25 тисяч людей щодоби.

Терор був проти всього українського. Голодом вбивали селянство, розстрілювали українську інтелігенцію, священиків, кожного активного носія української свідомості. І це було цілком свідомо.

І це був геноцид.

Минуло вісімдесят років, і той самий ворог знов намагається знищити все українське, проте сьогодні нам є чим боронити власну землю.

Вогники свічок нагадують нам про наш біль минулого. І про те - що непокаране зло завжди повертається.

Свічки нашої пам'яті мерехтять нагадуванням з колишнього - що неможна домовитися з людожерами. І настають часи - коли треба відкласти все та взяти зброю до рук. Вічна пам'ять замореним голодом. Світла пам'ять невинним жертвам...